Archive | May, 2015

Ukrainassa on alkamassa desentralisaatio

22 May

  sun

  Ukrainassa on parhaillaan desentralisaatio kaikissa tämän sanan mahdollisissa merkityksissä. Ukrainaa on alistettu vuosisatoja, toisten maiden sotilasjoukot ovat kulkeneet milloin mihin ylitse rakkaani kotimaani. Euroopan ehkä kauheimmat tragediat (satojen tuhansien ihmisten varallisuuden varastaminen 1917-vuoden vallankumouksessa, miljoonien maalaisten kuoleminen Holodomorissa vuosina 32-33, Stalinin sortaminen ja karkotuspolitiikka ukrainalaista eliittiä kohtaan v. 1937, Hitlerin ja Stalinin sopima Toinen maailman sota ja loppujen lopuksi yli kolmen tuhannen nuoren ukrainalaisen uhraaminen antiterroristisessa operaatiossa kuluneen vuoden aikana) ovat tapahtuneet Ukrainassa. Yllä mainituista kauheuksista johtuen Ukraina on hiipunut, ollut aina toisten hyväksikäytettävänä.

     Uusi Ukraina on tulossa kaikesta huolimatta. Uusi valtio, jossa vallitsee hyvinvointi ja oikeudenmukaisuus. Mikään yksittäinen valtakeskittymä ei enää voi kahlita Ukrainan vapautta, ei Kremlin uusnatsiporukka, eikä pääkaupunkihaltijat, ei myöskään jenkkiläiset rahoittajat Washingtonistaan. Aina eliitti on hallinnut Ukrainaa ja se on tullut vuosisatoja Moskovasta ja viimeiset 25 vuotta Kiovasta. Sinne on keskittynyt kaikki valta ja sitä kautta korruptio, hyväveli-järjestelmä, joka on yrittänyt tappaa Ukrainan luovuuden, joka on tasaisesti jakautunut pitkin maata, samalla tavalla kuin Suomessa! Nyt tämä järjestelmä on lopulta tajunnut loppunsa tulleen. Pitää tulla tekemään uudistettu valtiomuoto, ja tekemään sitä tietenkin nuorten kanssa, koska nuorissa aina kumpuaa inspiraatio ja uudenlainen elämäntapa. Uudessa Ukrainassa valtapäätökset ja mitä tärkeämpi velvollisuus niistä päätöksistä on mahdollisuus myös tavalliselle kansalle, ilman aikaisemmin tarvittavaa ”statusta” tai ”isän rahakukkaroa”. Valtio on muutettava koulutusjärjestelmän kautta ja Euroopan naapurimaiden kanssa suorittaman tiiviin yhteistyön kautta, sisältäen esimerkiksi Suomen (tuhansia marjanpoimijoita vuosittain Ukrainasta Suomeen on yksi esimerkki tätä jo alkanutta yhteiskumppanuutta) ja myös hajamielisen pikku ”Veli-Venäjän” kanssa. Ukrainalla on tulevaisuus, on vaan otettava oikeat tavat toimia käsiin ja alkaa toteuttamaan ne hitaasti mutta ymmärtäen kansan historian ja identiteetin.

Казка про Озеро. Ч1

17 May

koleso

     Отже, створив Бог Озеро – здоровезну прісну водойму тисячі років тому назад. Озеро живилось повноводними річками, що впадали в нього із заходу, півночі та сходу. Вдалі кліматичні умови сприяли активному заселенню плодючих берегів Озера з незапам’ятних часів хліборобами, мисливцями та збирачами. Раптом сталися значні географічно-кліматичні зміни у світі, які призвели до пробиття потужним потоком Середземного моря вузької смужки суходолу та затоплення Озера сольоною морською водою. Прибуваючі накати водної стихії призвели до небувалих потрясінь у житті людей-бережан, що проживали у безпосередній близькості до Озера. Нещодавно жилі їхні затишні домівки опинились тепер під товщелезним шаром води, а колись родючі ґрунти стали дном морським. Найбільше постраждали люди Північного Приозер’я, адже південні берега Озера були набагато скелястіші, тому рівень води там високо не піднявся, значний удар потопу обрушився на пологі долини північного берегу ще рік тому Озера, а тепер вже Моря.

     Для виживання в такий скрутний час людям Північного Причорномор’я довелось активніше напрягати свої мозкові звилини у пошуку нових джерел харчування та середовища проживання. Як багато століть потому казатимуть деякі з їхніх нащадків ‘Не било би щастя, та нещастя помогло’, так і тут за вкрай сутужних обставин наші предки дещо по-іншому глянули на диких вепрів та биків і почали їх не банально полювати та жерти, як до цього, а спершу розводити, називати ледь що не ‘своїми’ – свійськими, а потім все одно жерти та поїти своїх дітлахів коров’ячим молоком, як корівки теляток. Добряче наївшись, предків тягнуло на креатив, на любов, тож людність росла як на дріжджах, за допомогою яких вони і хліб не забували випікати до м’яса. Говорячи сучасною мовою, “багато народу, мало кіслороду”, тому думки накшталт “хорошо там, гдє нас нєту” почали все частіше виринати у головах наших предків. До того ж мужикам було якось лячно сидіти на одному місці і не приборкувати серця далеких “восточних красавіц”. Це не означає, що тодішні місцеві жінки чомусь поступались всіляким інороднім жєнщінам, зовсім ні; просто якщо мужик весь такий радісний, на духовному піднесенні, як то кажуть, “на коні” (коней вони також приручили, осідлали та добряче об’їздили), то втримувати його вдома тривалий час, і варто зазначити, що саме довгий час, біля дружини та чисельних спиногризів могли тільки 2 речі: – старість; – релігійна християнська ортодоксальна парадигма та острах перед Всевишнім (будучи його Рабом, хоч і з великой літери) за безоглядне блядство та розпусту. Але на жаль чи на щастя цих церковних дурниць ніхто у голови тодішних мешканців Примор’я не встиг вдовбити, то ж молоді та найзавзятіші кинулусь на своїх конях ‘за бугор’, тобто за гори високії, за річки глибокії в пошуках кращого життя, як тепер модно казати починали жити ‘по-новому’.

     Після перших успішних кінних першопроходців чутка про досі небачені краї з придатною для обробляння земелькою та ще масу неприборканої худобинки швидко розповсюджувалась серед жителів Північного Причорномор’я. Бажання бути не гіршим за першопроходців і не лише переселитися на конях хз куди, а ще й свою дорогу рідню та нажите майно непосильним трудом забрати з собою призводило до неабиякого креативного мислення. В результаті розумових потуг не одного причорноморського брата було винайдено колесо, а з ним і колесницю – віз, по-нашому. Ну, теперка можна було ледь що не пів-хати поскладати у запряжений конями чи волами віз та поїхати далеко-далеко за тридев’ятьземель… to be continued