Archive | March, 2016

IT

4 Mar

Весна прийшла, дарує сонце, пташки вітають нас зрання,

Вони про себе гучно вголос заяву роблять ой-ля-ля.

Дощі весняні з хмар кудлатих пронизують у небі шлях,

Аби собою окропити гріховні душі наші враз.


Буденний ранок, кава-бутер і ми вже премося кудись,

Неначе зомбі з ігри-shooter, усі похнюплені й сумні.

Маршрут відомий, добре вивчен, його долаємо щодня,

Поміж собою його кличем – робота “люба” ти моя.


За комп рідненький ми сідаєм, пробуджуєм його зі сну

Прайс-лист в ексельці відкриваєм і ставим дату новеньку.

Заносим дані жваво, вперто по клаві гупаючи так,

Аби колеги по роботі не думали, що я лайдак.


Пів-дня пройшло і вже в спред-шиті з десяток лідів завелось,

Люб’язна Іра з маркет-відділу їх загенерила “небось”.

Брати-девелопери (програмісти) рубають код на всі боки,

Летять, мов щепки з-під сокири, колишні баги та taskИ.


Фронт-енд девелопери та сис-´адмін деплоюють сайти в мережі,

Портали піднято, увага, паролі дані назавжди.

А я простенький тестувальник, фіксую баги в CSS

Аби до сайтів наших кровних піднявся жвавий інтерес.


Додамо ще у ЦРМку переклади на фінську, і

Провівши демо для замовників, тримаємо ми кулаки.

Контракт готовий, ЦРМ – це ключ до рішення усіх проблем,

З ведення аудиту до аутсорсу без зайвих клопотів й дилем!


Продажі йдуть, іде зарплата, той ми уже не “на мілі”,

Ми як тая “ВИЩА каста” в умовах нету на землі.

Наша праця, безумовно, виснажує аж до межі,

Але ми гордо носим ім’я – працівники Ай-Ті.




Спливають дні, неділі, місяць, як дивимося ми в екран,

Ікона нова замінила старі церковні образи.

Що буде далі – ми не знаєм, ніхто не віда Божий план,

Але й спинятись ми не станем, вже спалені назад мости.


Цей “вірш” писати можна вічно, римуючи слова туди-сюди,

Хвала, англійська стала рідной, кодуючи на ній вдень і вночі.

Але закінчить хочу зараз простеньким натяком усім,

Хто досі ще читать не кинув рядки дурненькі ці мої.


Віра на краще лиш робить сильною мене,

Інакше померати став би, життєвий пульс пішов би вниз.

Без рідних слів, доріг, обличь та віри в тебе, –

Моя дитино, не бачу сенсу я цієї метушні.